МАР'ЇВСЬКА ВЕРБА

На залишках Великого Лугу Запорозького на околиці селища Мар'ївка збереглись велетенські верби, серед яких сама найстаріша виявилась в обхваті п'ять з половиною метрів. Дерево було виявлене під час однієї з краєзнавчих експедицій товариства "Марганець Туристичний".

Екскурсія для учнів із с. Зоря
19.09.2019р.

Згодом учасники товариства провели благоустрій цієї ділянки, а через декілька років створили тут навіть "Музей українських старожитностей", ідею підтримали місцеві мешканці та влада міста Марганця.

Мар'ївські верби

Мар'ївська верба з часом стала відомою в місті та регіоні. Було організовано та проведено чимало екскурсій для дітей та дорослих. Люди були у захваті від цієї гігантської верби. Підходили, роздвилялись та робили біля дерева світлини на добру згадку.

Світлина із інтернету
2021р.

Як взагалі у цьому місці виросли такі могутні верби? Ви колись задавались цим питанням? За словами місцевих мешканців тут до створення у 1956р. Каховскього водосховища вся ця територія зиливалась водою із сусідніх річок: Річище та Ревун, русла, котрих знаходяться поруч. До речі, тому всю цю місцину називають плавні. Вода надавала живлення деревам, верба дуже любить воду. Отже це унікальні верби, адже вони пам'ятають ще Великий Луг Запорозький.

Мар'ївська верба
25.06.2016р.

Старих верб стає все менше, одживають своє. Тому в 2020р. нашою командою було започатковано проєкт по висаджено молодих верб різних сортів. Нами було висаджено близько ста дерев, але не одна з них так і не змогла прижитись. Пов'язано це з тим, що річки вже давно тут не розливаються.

Леонід Боровик із молодими гілочками верб

Напевно ці старі верби мають дуже глибоке коріння, яке знаходить живлення для дерев. Можна вважати, що ми можливо є останнім поколінням, яке бачить залишки дерев Великого Лугу Запорозького. Тому, напевно важливо запрошувати сюди художників, фотографів та екологів. Для того, щоб увіковічити та дослідити ці прекрасні дерева.

Екскурсія для школярів із с. Добра Надія
16.05.2018р.

У Мар'ївці росте не одна старовинна верба, яка заслуговує окремої уваги, кожна з них гарна по своєму, але завжди з розлогим гіллям під яким напрочуд затишно. Відомо, що у Мар'ївці, неподалік цього вищезазначеного місця, знаходилось старе тирло (стійло для худоби). В обідній час сюди приходили і приїздили місцеві мешканці та доїли корів. Тирло також знаходилось у затишку великих верб. До речі, про цю місцевість згадує і Леонід Боровик, розказує про те, що тут росли три велетні верби, які місцеві мешканці називили: "Три вербички - три сестрички". Також згадує, як в післявоєнні часи вони тут ще дітьми бігали та гралися в "латки", а потім тут і відпочивали. Не віриться, що дерев вже немає. В різні сторони впали ці три верби під власною вагою.

Верби у Мар'ївці

"Разом з бабусею та дідусем приїздили ми на велосипедах до цього місця, брали з собою невеличкий металевий бідончик для молока. На шляху до тирла зустрічали односельчан, з кожним із них вітались, бо в селі один одного знають. Місцеві мешканці називали це місце тирлом, куди пастухи приганяли в обідній час стадо корів. Тирло було обнесене дерев'яним заборчиком, що побудували місцеві для своєї ж зручності. Усередині загону та навколо нього росли великі верби, що надавали тінь, а вся земля на ділянці була витоптана копитами тварин. У стаді на той час налічувалось біля півсотні корів.

Під'їжджаючи по темній грунтовці (слідами бурхливого промислового марганецького краю) відразу було чутно гул від гучного мичання корів, які чекали на своїх хазяїв. Напроти тирла росли невеличкі маслинки під якими у кожного з хазяїв було своє місце для обіднього доїння. На дереві була закріплена горизонтальна дошка, куди прив'язували корову. А десь поруч у кущах був заздалегідь заготовлений невеличкий стільчик.

Пам'ятаю, коли мені було років десять, ми поїхали з бабусею доїть корову Марту, дідусь в той день був на роботі. Приїхавши на місце, бабуся пішла у загін за коровою, а я задивлявся у синє небо та зелені верхів'я вербового листя. На той час мені здавалось, що всі ці верби росли тут вже років сто і ще будуть стільки ж. Коли бабуся вела корову, за нею вибігло ще наше теля, яке побігло вперед до мене та трошки штовхнуло мене головою вперед. Я відразу впав на зелену траву, але не забився. Бабуся швидко відігнала теля та розхвилювалась, але все було нормально. Були й такі випадки, коли тварини могли нанести людині травми. Корів, які могли бути буйними помічали червоними стрічками, яка була зав'язана на одному з рогів.

Верби
22.04.2017р.

Ще один випадок згадується, коли пішли ми разом із дідусем Георгієм Івановичем увечері забирати корову. Мені завжди подобалось ходити разом із дорослими, дорогою можна було поспілкуватись, адже за буденними справами всі були зайнятті, кожен своєю працею. Мар'ївка має гарні краєвиди кожен час, але особливо красиво виглядає на схилі дня, коли сонце починає сідати, розсіюючи рожеві промені, які лягають на тоненьку ґрунтову споришеву доріжку та зелені крони супутніх каштанів. Дорогою йдемо неквапливо, адже вийшли раніше. В руках дідуся невеличка, але рівна палиця, щоб поганяти корову, якщо не буде слухатись. У місцевих мешканців було місце, де вони збирались увечері та чекали на стадо. Здебільше це були чоловіки, які обговорювали новини, але в основному ті, які стосувались села. За розмовою чоловіки курили міцний табак. Це було особливим місцем, яке знаходилось за одним горóдом біля дерев'яного заборчика. Колись у Мар'ївці росли три велетенські тополі (про які писав місцевий мешканець Леонід Боровик), так ось коли їх зрубали, колоди довгий час лежали неподалік і ми з дідусем того разу вирішили посидіти саме на них. Тим вечором пішов дощ, та ми не могли відразу підти додому, чекали на корів і роздивлялися верби. Як раз з тієї сторони, де росте відома Мар'ївська верба, показались корови, які ледь виднілися через щільні краплі дощу. Раптом подув вітерець, який розігрався в бурю, та линула злива і все стадо стрімко рвонуло бігти, стало страшно. На той момент я подумав, що корови здуріли і можуть покалічити людей. Слава Богу, злива швидко скінчилася, вийшло сонечко, а ми з дідусем доправили додому нашу корову. Досі пам'ятаю ту картину, коли півсотні корів біжать прямо на нас під час зливи... Добре, що ми були на відстані метрів сто від них" - із спогадів дитинства, Мар'ян Корбут.