ПЛАВНІ

Мар'ївські плавні - це одна маленька частина загальної екосистеми Великого Лугу Запорозького з річками, рукавами і протоками, островами та озерами. До створення у 1956р. Каховського водосховища, вся ця територія навесні була залита водою. Навколо кожної річки ріс багатовіковий ліс. Природу Великого Лугу з висоти пташиного польоту напевно можливо порівняти із Амазонкою. 

На рибалці.
Із архіву родини Голодних

Давньогрецький історик Геродот був вражений казковою лісистою місцевістю, яку він назвав Гілеєю наповненою «різноманітнішими деревами» («Мельпомена», книга IV).

Плавні, Марганець.
Автор - Олександр Підлубний

Неподалік від Мар'ївки знаходиться острів Городище, де за словами деяких відомих істориків, була розташована Запорозька Січ, а саме Томаківська. Хоча історикам до сьогодення і не вдалося довести, що саме на цьому острові знаходилась Томаківська січ, проте завдяки інтересу до цього питання, нашу місцевість відвідували відомі історики: Дмитро Іванович Яворницький, Адріан Феофанович Кащенко та інші. 

Річка Ревун взимку

Ці люди досліджували острів Городище та прилеглі території. Найважливішим є те, що історики та краєзнавці у своїх роботах зуміли передати особливу атмосферу нашого краю тих часів. Наприклад, Дмитро Яворницький під час своїх краєзнавчих експедицій спілкувався із мешканцями села Червоногригорівка (Чернишівка) та записав спогади старожила Івана Ігнатовича Россолоди. Також Яворницький бував і у нашій Мар'ївці, де місцеві мешканці показали йому старовинний кам'яний хрест, який знаходився поблизу балки Отченашівка. До речі, корінне русло балки раніше проходило через Мар'ївку та впадало у Річище.

Річище
11.07.2015р.

Раніше (до створення Каховського водосховища) уся низина, вкрита густим лісом, була залита водою із сусідніх річок, таким чином з'явилася назва "плавні". Мешканці оточуючих сел необхідну відстань долали завдяки човнам. А ліс, подейкують, був таким густим, що темно було навіть вдень. Причиною утворення певного мікроклімату стало те, що паводок був кожного року. Вода давала постійне живлення для родючого чорнозему, тому люди із сусідніх сел створювали собі ділянки, де будували землянки й висаджували безліч овочів: гарбузи, картоплю, помідори, огірки та інші. Без застосування добрива та хімії отримували доволі великі врожаї. Залишаючи ділянки в плавнях, поверталися сюди знову у ту пору, коли все дозрівало. До таких ділянок діставались не тільки човнами, інколи будували дерев’яні містки. 

На прогулянці

Зі слів місцевого мешканця приплавневого с. Мар’ївка - Леоніда Боровика, помідори, вирощені у плавнях, якими його пригощали ще у дитинстві, мали чудовий неповторний смак. Вода, відступаючи до своїх русел, залишала після себе озера самих різних форм та розмірів. Тепер від них залишились місцини округлої форми, порослі очеретом, де часто чутно крики фазанів. В районі с. Мар’ївка, також за згадкою Леоніда Боровика, річка Річище була чистою та прозорою, тому, коли разом із хлопцями-односельцями вони йшли випасати коней, то воду із собою не брали, а пили прямо з річки. Течія річки була набагато сильнішою ніж тепер. 

Мар'ївські мисливці
зі здобиччю 

Враховуючи той факт, що у плавнях водилося чимало всілякої живності (дикі кабани, фазани, зайці та ін.), було створено мисливську бригаду. За словами корінного мешканця Василя Григоровича Васильєва (місцевого мисливця), раніше в плавнях і вовки були, але трохи подалі від села, вглиб плавнів. Чоловік розповідає, що його бабуся, яка мешкала у с. Василева (між селами Вищетарасівка та Косівка) переконливо стверджувала, що у тій місцевості точно були вовки. Самому Васильєву В.Г. побачити вовків у цьому районі не доводилось, проте був випадок, коли вони з товаришами вирішили допомогти томаківським мисливцям та виїхали до річки Томаківка, де люди бачили вовків. Мисливці забрели в район між селами Томаківкою та Кисличуватою та побачили здоровенного вовкулаку (вагою мабуть кілограмів з сімдесят п'ять, немов кабан). Вложити того вовка Василю Григоровича не довелося, його випередив інший мисливець.

Обробка дикого кабана

Також Василь Григорович згадав, що досвідчені мисливці не один раз розповідали йому та товаришам про небезпечне полювання на міцного, підступного кабана, тому розпочати мисливську діяльність було зовсім непросто і лячно. З метою здійснення вдалого полювання йому доводилося ретельно готуватися: обов'язково підточити та підігнати пулі до відповідного розміру ствола. Можливо завдяки саме цьому приготуванню під час лише першого загону дикого звіра чоловікові вдалося положити (вполювати) відразу три кабани! Кабанів раніше було досить багато, особливо в районі Другого підйому - суцільне жахіття. Але згодом вони десь мігрували. Наразі потроху знову починають з'являтися в тих краях, де нещодавно знаходилось Каховське водосховище (в давнину - Великий Луг Запорозький). 

Цікаво, що полювання або рибальство не просто хоббі, а ніби продовження та підтримка старовинних традицій наших далеких предків, тих же запорозьких козаків або скіфів. Але якщо у наш час мета мисливця (рибалки) здебільше це розвага та нові враження, то раніше - найважливіша річ для виживання.

Відпочинок у плавнях

Старі фотографії та незабутні спомини очевидців неминуче нагадують нам про те, що майже нещодавно (якихось тридцять - сорок років) мешканці Мар'ївки та сусідніх населених пунктів полюбляли відпочивати на березі річок та озер під густим гіллям високих дерев славнозвісних плавнів.

На березі р. Ревун

У Мар’ївці того часу було багато коней, їх використовували, як тяглову силу, а згодом на зміну їм прийшли вже автомобілі. Наприкінці XXI ст. у селі залишився усього один кінь, який для багатьох селян був помічником з транспортуванні сіна. Також у наявності була велика череда корів (близько 60 голів), але з кожним роком їх ставало все меньше. Тож станом на 2021 рік у с. Мар’ївка зосталися лише одна корова та декілька телят. Наразі селяни все частіше обирають більш міський спосіб життя, та й Мар’ївка вже не село, а один з районів м. Марганець. Звісно, щоб тримати навіть одну корову, треба докласти чимало зусиль: своєчасно заготовити сіно, забезпечити догляд тваринам, владнати їм затишне місце для утримання та інше.

Копни сіна,
(неподалік була затока Розсоха)

До речі, треба відмітити, що коли корів та коней в селі та сусідніх селах майже не стало, все активно почало заростати високим непрохідним бур’яном. Раніше пасли на досить просторих луках чималі стада, окрім того, у кожної сім’ї була ділянка, де з року в рік був сінокіс. Лише якихось недалеких років двадцять тому місцевий пейзаж доволі відрізнявся від сьогодення. Сьогодні тут вже не побачиш щоб кінь пив воду з річки, пастухи гнали велику череду корів, або міцний чоловік безпосередньо косою косив траву або копни сіна рівненько виструнчилися в ряд, а над ними плине густий сірий туман... Сюди можна віднести і тин, що плели з лози, хати-мазанки й багато іншого, що потроху відходить в майбуття. Добре, що є можливість знайти та згадати про цей історичний відрізок часу в картинах художників, віршах поетів та народних піснях. Враховуючи те, що цей край багатий на залежі марганцевої руди, розвиток промислової діяльності вплинув на зовнішній вигляд загального пейзажу: зазвичай це рудники, шахти та кар’єри, які побудовані навколо плавнів та старовинних сел.